Українці можуть пишатися перед Богом і людством своїм велетом духу – поетом і маляром Тарасом Григоровичем Шевченком. Сама фізична («Кобзар» був у кожній хаті в найжахливіші часи для народу!) і, найважливіше, його духовна присутність у свідомості людей зберегли й зміцнили націю.
Тарас Шевченко для українців, як свого часу писав ще Іван Франко, наголошуючи на його кровному зв’язку з народом, з нащадками: «…був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури».
Світова література не знає такого митця, в чиєму слові так пекучо й талановито вкарбувалися б історична пам’ять народу, його нестерпне буття й віра в завтрашній день.
Слово Тараса Григоровича Шевченка глибинне, бо поет і художник піднісся до небаченого, граничного для особистості розуміння буття.
Більш як півтора століття Україна вслухається у відлуння дзвінких, мов бронза, рядків «Кобзаря». Ця книжка – пророцтво на рівні з музикою. Її варто читати вголос як Біблію або античні тексти. Шевченкова муза незаперечно ствердила самобутність української мови й саму державність народу.
